Чим небезпечна залежність від азартних ігор

21 Вересня 2020

У 1847 році угорський піаніст і композитор Ференц Ліст дав в Києві 18 концертів, і практично всі зароблені концертами гроші програв в карти. В ті часи картярство було явищем прикрим і звичним. На жаль, нині змінилася форма ігрової залежності, та не змінився зміст.

Сьогодні грати стало дуже легко, а здобувати залежність від ігор чи марити виграшем в лотерею можна онлайн, не виходячи з дому. Люди можуть встановити додаток для букмекерства і спускати там тисячі гривень і сотні годин, чи програти всі гроші, виділені на закупи, в гральному автоматі біля магазину.

Потреба в азартних іграх буває значно частіше патологічною і шкідливою, ніж розвагою, здатною зробити з людини мільйонера. Натомість на азартних іграх роблять собі статки власники цих "лотерей" чи закладів, які в Україні ще й використовують свій бізнес як інструмент для корупції.

Довгий час вважалося, що азартні ігри — це радше компульсивна поведінка, яка зменшує тривожність (“не стримався, все як в тумані”), ніж залежність (“ооо, мені добре”). Проте згодом стало ясно, що бажання робити ставки, хай там що, стосується і першого і другого пунктів. Залежності бувають від речовин та від поведінки. Поведінка при цьому є ризиковою (тобто становить загрозу для життя чи добробуту), хоча зрештою в мозку відбувається одне і те ж.

В основі потягу до ставок і виграшу лежить той самий нейронний механізм викиду дофаміну, що й при вживанні кокаїну. Якщо зробити функціональне сканування мозку людей з кокаїновою чи ігровими залежностями, та контрольної групи, то можна побачити сильну подібність в роботі мозку залежних.

Працює це так: є невизначеність (“виграю — програю”), є очікування на результат. Для мозку й тіла це і збудження та виділення адреналіну, тобто сильна стимуляція, і поштовх для виділення дофаміну. Дофамін — це нейромедіатор, який бере участь в прийнятті рішень, заохоченні до певної діяльності і задоволення як від результатів, так і їхнього передбачення чи очікування. Ця функціональна частина мозку називається мезолімбічна система. Дофамін, приміром, виділяється в любителів зимових видів спорту на початку зими, коли вони починають стежити за прогнозами погоди в горах, готові зірватися в подорож наступних же вихідних. https://cutt.ly/CfJbP4Ihttps://cutt.ly/CfJbDvF

Люди з важкою залежністю від азартних ігор отримують приблизно однаковий “дофаміновий прихід” і в разі виграшу, і в разі програшу. Останній навіть може стимулювати сильніше, та змушувати грати ще і ще, аби відігратися. І робити це попри все, коли префронтальна кора мозку та навіть інші люди казатимуть, що треба зупинитися і забути. Без азартних ігор людина не отримує належної стимуляції, і відчуває всі симптоми абстинентного синдрому: тривожність, пригніченість, сильне бажання зробити ставку.

Згідно з п’ятим виданням Настанов з діагностики психічних захворювань і статистики (DSM-5), розлад залежності від азартних ігор діагностують на основі таких критеріїв.

• Постійні думки про те, де взяти гроші на гру
• Потреба збільшувати ставки
• Невдалі спроби припинити грати
• Сильна тривожність, коли не граєш
• Бажання відігратися після програшу
• Брехня оточуючим про все, що пов’язано з іграми
• Бажання грати, аби про все забути
• Ризик втратити все через ігри (роботу, стосунки, житло, життя)
• Часті прохання до інших сплатити борги чи позичити гроші
• Крадіжки чи махінації заради грошей.

Факторами ризику, які обтяжують залежність від азартних ігор, є:

• Інші ментальні розлади (компульсивність, тривожність, розлад з дефіцитом уважності і гіперактивністю)
• Юний вік та чоловіча стать
• Вплив оточення (якщо знайомі та друзі захоплюються азартними іграми, це збільшує ризики розвинути таку залежність)
• Прийом препаратів, що впливають на синтез дофаміну, залежність від речовин (амфетамінів особливо)
• Особисті якості, такі як бажання змагатися, трудоголізм, імпульсивність. Так, люди, в яких дофамін виділяється після сильних зусиль чи досягнень, часто ризикують розвинути залежність від речовин чи ігор, або займаються дуже ризиковими видами спорту чи роблять карколомні кар’єри. Інакше життя їм здається “ніяким”.

Превентивними заходами є освіта і просвіта, а лікування в основному передбачає такі підходи:

• Поведінкова чи когнітивно-поведінкова терапія. В разі поведінкової терапії людина систематично контактує з тим, що викликало залежність: гральними автоматами, закликами в метро від зірок боксу та джиу-джитсу зробити ставки, але мужньо це ігнорує. Так мозок вчиться тому, що можна поводитися інакше, і це добре. Когнітивно-поведінкова терапія вчить розпізнавати нездорові, ірраціональні чи негативні переконання (“тільки так я можу розважитися”, “одного дня буде джекпот”), та заміняти їх позитивними й здоровими.
• Ліки: антидепресанти чи інші препарати можуть допомогти в разі, коли цей розлад супроводжується ще іншими: депресією, обсесивно-компульсивним розладом чи розладом з дефіцитом уважності і гіперактивністю. Крім цього, може стати в пригоді замісна терапія, як в разі наркотичної залежності.
• Групи самодопомоги та гарячі лінії, куди можна звертатися, коли “накриває бажанням зіграти”. В багатьох країнах вони існують.

В разі боротьби з цією залежністю важливо мати підтримку з боку родини і оточення. Інколи можлива навіть добровільне лікування на стаціонарі, щоб людина була фізично відокремлена від спокуси грати. Утім, цей розлад краще не допускати, ніж потім лікувати. Бо мозок так просто від стимуляції не відмовляється.